Елізабет Андріссе виросла у Вліссінгені. Коли їй було близько п'ятнадцяти років, її батько вирішив переїхати до Бельгії. В Антверпені Елізабет вийшла заміж за поляка Пінкаса Спіру, і у пари народився син Жан. Через те, що він залишився в Бельгії після того, як закінчився 10-денний термін дії його дозволу на проживання, Пінкас став особою без громадянства. Через свій шлюб Елізабет розділила цей статус. Як наслідок, її родині не дозволили перетнути французький кордон. Її батькам і братові Лу дозволили це зробити. Вони вирушили до голландської Ост-Індії і врешті-решт опинилися в японських таборах. Елізабет, Пінкас та їхній син повернулися до Антверпена й оселилися на вулиці Геркулусстраат 1 у Берхемі. Восени 1941 року їм вдалося таємно дістатися до Вільної зони у Франції. Але і там євреї не були в безпеці. Вони докладали всіх зусиль, щоб продовжити втечу.
Пінкасу вдається перетнути Піренеї і потрапити до Іспанії. Елізабет і Жан потрапляють до рук нелегальної мережі переправників. Під час першої спроби втечі їх ловлять, але відпускають в обмін на великі хабарі. Друга спроба виявляється фатальною: їх заарештовують і перевозять до Дрансі. Звідти вони вирушають 76-м транспортом до табору знищення Аушвіц-Біркенау, де їх негайно вбивають. Елізабет 36 років, а Жану 6 років. Інгрід Вандер Векен написала моторошну книгу "Загублені" (Verloren) про трагічний воєнний досвід Елізабет Андрієсс та її сім'ї. (Видавництво Pelckmans, ISBN 978 94 6434 161 4).
Цю історію перекладено автоматично, тому вона може містити помилки. Показати англійський текст
