Хто вирішує, чи буде покладено Stolperstein?

Ініціативу беруть приватні особи та місцеві групи. Це родичі, мешканці, школи, місцеві фонди та історичні товариства. Муніципалітет дає дозвіл, бо тротуар — це державна земля.

Роль родичів

Волонтери шукають родичів людини. Багато родичів самі просять камені. Родини отримують камені поруч, щоб знову бути разом перед своїм домом. Спонсор оплачує камінь. Витрати та строки очікування відрізняються залежно від країни й організації.

Роль муніципалітету

Муніципалітет дає дозвіл на камінь у державному тротуарі. Так було не завжди. Перші Stolpersteine для окремих людей було покладено в Кельні у 1995 році та в Берлін-Кройцберзі у 1996 році, спочатку без офіційного дозволу. У 1997 році перші офіційно схвалені камені встановили в Санкт-Георгені поблизу Зальцбурга в Австрії. З 2000 року місто Кельн дало дозвіл, і проєкт зростав звідти.

Критика форми

Не всі погоджуються з такою формою. Charlotte Knobloch, тривалий час голова єврейської громади Мюнхена, заперечує проти того, що імена лежать на землі, по якій ходять люди. Тому місто Мюнхен не дозволяє Stolpersteine на державній землі. Натомість там використовують таблички та стели на стінах і стовпах. Прихильники відповідають, що проходження повз камінь — не неповага, що нахилятися, щоб прочитати, — саме суть, і що багато родичів самі просять камені.

Якщо камінь пошкоджено, викрадено або знято, повідомте місцеву групу Stolpersteine або муніципалітет. Випадкове наступання на камінь проєкт не вважає правопорушенням. Більшість людей, помітивши камені, обходять їх.

Церемонія

Камінь встановлюють на короткій церемонії, часто за участі родичів, сусідів і школярів. Імена читають, часто кладуть квіти. Протягом багатьох років більшість каменів встановлював сам Gunter Demnig. 16 грудня 1992 року він встановив перший камінь перед історичною ратушею Кельна, згадуючи наказ 1942 року депортувати синті та роми до Освенцима.

На карті Stolpersteine.app можна побачити, де в місті вже покладено камені, і кого вшановано за кожною адресою.