Хто такий Gunter Demnig, митець, що стоїть за Stolpersteine?

Gunter Demnig — німецький митець. Він народився в Берліні у 1947 році, а ідею Stolpersteine задумав у 1992 році. «Stolperstein» німецькою означає «камінь спотикання». Проєкт часто називають найбільшим децентралізованим меморіалом у світі. Більше про нього — на stolpersteine.eu, власному сайті Demnig.

Перший камінь

16 грудня 1992 року Demnig встановив перший камінь перед історичною ратушею Кельна. Камінь згадує наказ 1942 року депортувати синті та роми до Освенцима. Перші камені для окремих людей було покладено в Кельні у 1995 році та в Берлін-Кройцберзі у 1996 році, спочатку без офіційного дозволу. У 1997 році перші офіційно схвалені камені встановили в Санкт-Георгені поблизу Зальцбурга в Австрії. З 2000 року місто Кельн дало дозвіл, і проєкт зростав звідти.

Чому в тротуарі?

Stolperstein лежить врівень із тротуаром, тож об нього не спотикаєшся фізично. Задум Demnig такий: ти спотикаєшся головою і серцем, а щоб прочитати ім’я, треба нахилитися. Він часто наводить вислів з Талмуду: людина забута лише тоді, коли забуто її ім’я.

Як з’являються камені

Камені замовляють і оплачують приватні особи та місцеві групи, наприклад родичі, мешканці, школи та історичні товариства. Місцеві волонтери досліджують життя людини в архівах, шукають родичів і просять у муніципалітету дозвіл, бо тротуар — це державна земля. З 2005 року камені вручну виготовляє скульптор Michael Friedrichs-Friedlaender у Берліні. Встановлення — це коротка церемонія, на якій читають імена та часто кладуть квіти, зазвичай за участі родичів, сусідів і школярів. Протягом багатьох років більшість каменів Demnig встановлював сам.

Критика

Не всі погоджуються з такою формою. Charlotte Knobloch, тривалий час голова єврейської громади Мюнхена, заперечує проти того, що імена лежать на землі, по якій ходять люди. Тому в Мюнхені не дозволяють Stolpersteine на державній землі, а натомість використовують таблички та стели на стінах і стовпах. Прихильники відповідають, що проходження повз камінь — це не неповага, що нахилятися, щоб прочитати, — саме суть, і що багато родичів просять камені самі.

На карті можна знайти камені поблизу.